Поснідавши, Петрик вийшов на двір. А оскількі всіляких комп'ютерів-мобілок в нього не було, уяві було де розгулятись.
- А ну, киш, дінозавр клятий! - бойовий гусак, отримавши добрячого стусана, покотивсь до воріт. Там він підвівсь на ноги, залопотів крилами й ніби то не отримавши щойно ніщивної поразки у спробі попресувати малого Петрика, повів гусинь до ставка.
Хижі очі хлопця огледіли двір.
- Щоб б його такого утнути... - у двір, крізь косу хвіртку зайшло на свою голову мале собача. Не позбавлений дикуватості погляд запалав вогнем.
- Ах ти ж сволота...Це ти вчора мої пасочки поламав коло ставка. - Петрик огледівсь у пошуках дебелої палиці. - Та ні, не піде, вищати буде...От падло куцохвосте, ну звиняй. Я ж казав бабі Гальці шо як вона тебе не припне, то більше не побаче...Куць куць куць - погукав малий, янголячим голосом. Собача закрутило хвостиком и помалу наближалось до присівшого хлопця.
- Йди сюди, сволота, зараз я тебе...куць куць куць... - солодшим за мед тоном продовжував Петрик.
Коли собача наблизилось до зігнутої в лікті руки, вона миттєво розпрямилась, вхопивши цуцика за шкірку.
- А от теперь тобі піздєць прийшов! Не будешь мені пасочки більше паскудити...
Петрик взяв цеглину й потяг перелякане цуценя за сарай.
- Петрику, ти не бачив мого Джека?
- Та ні баб Галь, сьодні не бачив... - Петрик ішов на ставок і гриз яблуко.
- От зараза така, де ж він подівся...
Баба зітхнула й знову почала гукати неслухняну собачку.
|