[Сволочь]

і смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає
Оглухли.., не чують...
Кайданами міняються,
Правдою торгують.

І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,

А що вродить? – побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!

Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті – своя правда,
І сила, і воля!!!