Арабатская стрелка 2008. Отчет. +10 фото

Як ми провели літні канікули. Твір в 4-х частинах.

1. Вибір.
Вперше за три останніх роки вдалося вибратися з сім’єю на море. Причому обставини складались так, що можна було поїхати тільки в червні. Приймаємо рішення «їхати!» десь за тиждень до можливої дати від’їзду, правда ще поняття не маємо куди саме.

Вибір місця відпочинку супроводжувався дискусіями, а остаточне рішення було прийнято за день до виїзду. Основна мета поїздки – викупати в морі трьох дітей віком від 5 до 10 років, тому вибираємо Азовське море, яке мілке, тепле і спокійне в порівнянні з Чорним. На Азовському морі 4 основних курорти: Бердянськ, Приморськ, Кириловка і Арабатська стрелка (Геническ). Бердянськ і Приморськ від нас дальше і ближче до індустріального Маріуполя, тому звужуємо вибір до Кириловки і Арабатської стрелки. В інтернеті можна знайти чимало пропозицій по цих двох курортах і декілька годин проходить за читанням різноманітних сайтів і форумів, наприклад, www.asinfo.com.ua, www.azov.kiev.ua, www.genichesk.com.ua та інших. В результаті вирішую обмежити пошук тільки Арабатською стрелкою.

На самій Арабатці є багато баз відпочинку і пансіонатів, дивіться карту на www.magazine-rest.in.ua/content/view/128/110/. Ціни, телефони, адреси, фотографії та іншу інформацію про місця відпочинку можна найти на вказаних вище сайтах. При виборі місця зверніть увагу, що чим далі від Геническа, тим море глибше і чистіше, але з віддаленням від міста зменшується рівень цивілізації і дещо збільшуються ціни в місцевих продуктових магазинах. Також важливо те, що приватний сектор і частина готелів/пансіонатів не мають своїх пляжів, до моря прийдеться йти від 5 до 20 хв через одну із баз відпочинку, прохід може бути платний (2 грн з людини).

Передзвонивши в декілька місць, домовляюсь про дерев’яний будинок біля самого моря на базі з однойменною назвою «Арабатська стрелка». В будинку дві кімнати на 2 і 3 чоловіка та кухня з газовою плитою і холодильником. Ціна 40 грн за койку або 200 за будинок в день.

2. Машина.
Збираємо речі, їдемо в оптовий магазин купляємо крупи, печиво, консерви та інші продукти тривалого зберігання та їдемо до батьків в Вінницьку область (звідти ближче до моря). Тут нас чекають зразу три неприємні сюрпризи від машини.

Спочатку зупиняюсь через вібрацію кузова і шум в районі заднього колеса. Виявляється шина зробилась «яйцем» і почала вже затирати підкрилок. Ставлю запаску і їдемо далі. Приїзжаємо до батьків і йдемо на шиномонтаж, де ставлять діагноз «поліз корд», ремонту не підлягає. Ставимо нову літню росаву за 155 грн/колесо.

Повертаючись з шиномонтажу машина глохне на підйомі і відказується заводитись. Через 20 хв попускає і їде, але глохне на оборотах вище 2500-3000. Знімаю повітряний фільтр і кришку карба і нічого не находжу. Потім замічаю, що електронний тахометр при підніманні оборотів начинає показувати «бред» і мені стає ясно, що проблеми в системі запалювання. Заміна комутатора і відключення АД5 нічого не дає, а от при спробі перевірити датчик Холла помічаю поганий контакт в разйомі і після його вправляння все приходить в норму.

Не встиг я толком проїхатись після ремонту запалювання, як різко міняється звук двигуна – десь прорвало вихлопні гази. Знаходимо неподалік естакаду, де бачу, що відвалилось кріплення «штанів» до резонатора. Резонатор і глушник в мене вже були замінені, а штани стояли рідні і от прийшла їх черга. Це все стається в суботу після обіду, на море треба їхати в неділю вранці і знайти нові штани за цей час практично нереально. Детальний огляд показує, що прогнив фланець кріплення «штанів» до резонатора, а самі штани цілі, тому притягую резонатор до штанів проволокою і звук машини приходить в норму.

Такого букету несправностей ніколи не було за 2 з половиною роки, тому я сильно засумнівався, чи варто взагалі їхати далі. Порадившись з сім’єю вирішуємо все ж їхати, раз ми вже розпочали цю дорогу, навіть якщо прийдеться ночувати десь в степу . Забігаючи наперед, скажу що більше проблем з машиною не було і ми спокійно проїхали майже 2000 км. В дорозі лише декілька разів перевіряв технічний стан коліс, та чи не злетіли бува ті самі штани .

3. Дорога.
Виізжаємо в неділю 22 червня вранці, десь о 5-й годині (нагадує 1941 рік!!! ), щоб з запасом встигнути поселитись на базу. Ми домовились на 17-00, але можна приїхати і до 8 год. вечора. Їду максимально акуратно і обережно, швидкість 80-90 кмч, на одеській трасі та деяких інших ділянках до 100 кмч, перед поворотами, та іншими потенційно небезпечними ділянками швидкість знижую завчасно, на обгон іду тільки маючи подвійний запас вільного простору на зустрічній полосі, всю дорогу ввімкнене ближнє світло, дистанцію тримаю з запасом, завчасно стараюсь спрогнозувати дії «гонсалесів», корів та інших не зовсім адекватних учасників дорожнього руху. Дякувати Богу, аварійних та критичних ситуацій в дорозі не було.

Ділянку Немирів-Гайсин-Умань проходимо спокійно, оскільки в 5 год. ранку трафік невисокий, хоча вдень ця ділянка може бути загружена. Одеська траса недільним взагалі ранком заспокоює і убаюкує, тому прошу дружину дістати карту і дивитись, щоб не пропустити поворот на Криве озеро. З’їхавши з одеської траси повертаємось в реальний світ. Петляємо по Кривому озеру і виізжаємо на Первомайск. Ледь не пропускаємо поворот на Врадієвку і їдемо до Доманевки по пустій дорозі. В Доманевці маємо звернути на Александровку, але в останній момент вирішуємо їхати на Вознесенск по маловідомій дорозі. Це була дуже погана ідея, нам прийшлось їхати по камінних і грунтових дорогах з ямами і калюжами. Але ця ділянка додала адреналіну і як рукою зняла втому, яка вже почала підкрадатись. Детальніше про дорогу «Врадієвка-Доманевка» читайте в темі «Якою дорогою їхати в Крим».

Трафік на ділянці Вознесенск-Нова Одеса був середнім, але після Нової Одеси дорога стає чотирьохрядною і знову їдемо спокійно. Після окружної Миколаєва розпочинається найбільш напружена ділянка з щільним трафіком в обох напрямках. Додаткові проблеми створюють «гонсалеси», які лізуть на обгон навіть в маленькі щілини. Причому ті, хто обігнав нас, змогли просунутись за 20 хвилин максимум на кілометр вперед. На півдорозі між Миколаєвом і Херсоном дорога стає 4-рядною і можна їхати швидше і спокійніше.

Херсон об’їзжаємо по окружній дорозі і зупиняємось в Цюрупинську. Обідаємо і купляємо на базарі помідори, огірки, картоплю, капусту та інші овочі/фрукти по відносно низьких цінах. Після Цюрупинська звертаємо з кримської траси наліво на Мелітополь (насправді це кримська траса звертає, а ми їдемо прямо, хоча і уступаєм дорогу зустрічному потоку). Ця дорога хороша і спокійна, за кермо сідає дружина і їде до Новоалексеевки (не пропустити поворот направо на кругу!). В Новоалексеевці треба проїхатись пару кілометрів по трасі Харків-Крим назад на Харків, потім буде поворот на Геническ і зразу після в’їзду в місто – поворот направо на Арабатську стрелку, ціль нашої подорожі.

Відстань 700 км ми проїхали за 11 годин і в 4 години дня були на морі. 2 рази заправлялись на Укрнафті по 6,22. Назад додому їхали по тій же дорозі, тільки на Доманевку звернули вже в Александровці (правда там не дуже зрозуміло де саме звертати). Можна було б і їхати через Голованівск, але через Доманевку значно спокійніше. Заправлялись вже по 6,42 на Укрнафті і по 6,30 на якійсь невідомі заправці, бо лампочка вже горіла. На дорогу назад пішло на 2 години більше часу, бо декілька раз зупинялись на базарах в пошуках дешевих помідор, абрикос та інших овочів/фруктів. Всього на бензин витратили 700 грн, а загальний пробіг, включаючи заїзди до батьків вийшов 1900 км, середня витрата палива 5,8 л/100 км.

4. На морі.
Поселення на базу зайняло декілька хвилин, заплатили гроші за 9 днів, оформили машину на платну стоянку за 7 грн/добу і одержали ключі від будинку. Звичайно, ми розуміли, що можуть являти собою дерев’яні будинки категорії «економ» і коли ми побачили наш, то зрозуміли що це «саме то»: облізла фарба, напевно ще з минулого тисячоліття, щілини в дверях на палець і таке інше. З острахом відкриваємо двері. Виявляється, що не все так погано у нашому домі: стіни покриті лакованою дерев’яною вагонкою, кімнати просторі, підлога і стеля мають ознаки недавнього ремонту і покраски, ліжка застелені, все чисто і акуратно. Кухня, правда тіснувата і холодильних трохи шумний, але в цілому житло нормальне. Крани з водою і туалети розташовані рівномірно по всій базі. Нам до води було 10 м до туалету 20 м. Вода чиста без присмаку, запаху і осадків при кипятінні. Туалети типу «сортир», але чисті, прибираються регулярно. Коротше умови не гірші ніж у тещі на дачі, дітям взагалі сподобалося. А деякі з наших сусідів жили взагалі по 7-8 чоловік в 5-місному домику. Крім звичайних будиночків на базі також є покращені з водою, кондиціонером, телевізором за 70-80 грн/койка, а також люкси з видом на море.

Покидали речі і бігом на пляж, до якого метрів 20. Море чисте, спокійне і тепле, але дуже вже мілке, щоб поплавати по «взрослому» треба йти досить довго, навіть можна втомитися. Я вже починаю думати, що треба було б їхати дальше по стрілці, де море значно глибше. Але з часом привикаєш, і походи на «дорослу» глибину вже перестають напрягати. Крім того не забуваємо, що ми приїхали купати дітей, а для них глибина якраз нормальна і простору хоч відбавляй. Морське дно чисте, піщане і дуже пологе. Через кожні 10-15 зустрічається мілина, а профіль дна нагадує гігантську пральну дошку. Іноді хвилі наносять на мілину пісочку і мілина виходить на поверхню, утворюючи острівки і коси, на яких діти і дорослі будують замки і вежі з піску. Але через декілька годин вітер змінюється і всі шедеври архітектури море безжалісно змиває.

На пляжі крім піску є достатня кількість мілкого ракушняку. Пляж досить широкий тому місця достатньо для всіх. Спочатку народу було не дуже багато, деякі будинки були незаселені. Все змінилося вже через тиждень, народу значно побільшало і вільних будинків майже не було а на пляжі почалась конкуренція за місця в тіні під грибками та деревами. Але в нас була своя парасолька і проблема «місця не під сонцем» не стояла.

Всі 10 днів з 22.06 по 02.07 в основному була суха і тепла погода. Іноді набігали хмарки та здіймався вітер, але вже через пару годин погода вирівнювалась. Пару днів було дуже спекотно, тоді вода в морі на мілині стає майже гарячою, а в обідню пору в будинку не хватає кондиціонера. Правда на всій території ростуть дерева і можна спокійно посидіти, чи полежати на надувному матраці під ними.
На базі є кінотеатр з кондиціонером і в жару ми відправляли туди дітей дивитись мультики. Також на базі при бажанні можна найти різноманітні розваги для дітей: водяні гірки, машинки, каруселі, луна-парк та інше. Для дорослих – водяні скутери, парашути, кафе, ресторани, пиво, шашлики та багато іншого. Базар і магазини також прямо на базі. Ціни на продукти на 20-50% вищі ніж у м. Геніческу.

За межами бази можна знайти 2 гарячі джерела, страусину ферму, солоне озеро Сиваш з грязями, поїхати катером на острів Бирючий. Але ні в одне з цих місць ми не вибрались, оскільки цілими днями сиділи в морі. Тільки пару раз прогулялись узбережжям і подивились на сусідні пляжі/бази. Зустрічалися бази з багатоповерховими корпусами зі зручностями (Енергія, Меліоратор та інші), бази з доміками, подібними до наших (Промінь, Робінзон, Чайка та інші), стоянки автотуристів, а також пару зовсім пустинних місць. В самому селі Генгорка є безліч варіантів зняти житло в приватному секторі, готелях чи міні-пансіонатах, але до моря прийдеться йти декілька хвилин.

Ще багато про що можна писати, але скажу, що місія удалась і на цьому буду закінчувати, бо вже й так дуже багато буков .