хорошо сказано. (с)

[Rambo]

Нам… пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного.
(Віталій Радчук)

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.
(Ліна Костенко)

… Поки живе мова – житиме й народ, яко національність … От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.
(Іван Огієнко‎)

Мов поганих не існує в світі,
Є лише погані язики.
(А. Бортняк)

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом.
(А. Мокренко)

Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови…
(Костянтин Ушинський)

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів.
(В. Голобородько)

Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві.
(Олесь Гончар)

Скільки української мовної території, стільки й української державності. (Іван Заєць)

Рідна мова – мати єдності,
батько громадянства і сторож держави.
(Мікалоюс Даукша)

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.
(Франсуа Вольтер)

Бог створив народи різними і рівними. Він наділив кожного з нас не тільки розумом, але й призначив бути представником тої чи іншої нації, народу, зі своєю мовою і національною культурою.
(Нурмагомед ГАДЖИАХМЕДОВ)

Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову.
(Карл Маркс)

… Усі розмови чиновників про «прагматизм» і «врахування реальних можливостей», а також судження і навіть теорії про те, що процеси вмирання мов нібито носять «природній» характер і що їм не потрібно перешкоджати, по суті означають намагання обґрунтувати ідеологію лінгвоциду та етноциду.
(Нурмагомед ГАДЖИАХМЕДОВ)

Нападати на мову народу – це означає нападати на його серце.
(Г. Лаубе)

Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим не зрівнянна українська мова.
(В. Солоухін)

Я дуже люблю … народну українську мову, звучну, барвисту й таку м’яку.
(Л. Толстой)

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

Мова – це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам’ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу.
(Олесь Гончар)

Народ, що не усвiдомлює значення рiдноï мови для свого вищого духовного життя i сам ïï покидає й вiдрiкається, виконує над собою самовбивство. (Шафраник)

Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає [Х.Арце].

Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя — усе це показник цивілізованості суспільства [Олександр Пономарів].

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів [В. Захарченко].

Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації [Ігор Лосєв].

“Ти лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть” [Ліна Костенко].

“Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?” [Михайло Коцюбинський].

Скільки української мовної території, стільки й української державності [Іван Заєць].

Народ, який позбувається самого себе, ніколи не буде щасливим народом [Віталій Портников].

Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі [Віталій Радчук // “Дивослово”, 2003, №9, с.6].

“Вже сьогодні мова, відсутня в Інтернеті, – це мова, яка більше не існує у модерному світі” [Т.Возняк].

У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм [Ліна Костенко].

Можна кричати, витратити на що-небудь всю свою енергію. А можна мовчки щось робити, не волаючи. Треба мати українську державу, перш за все, у себе в душі. Коли Маганді сказав “не купуйте англійських товарів”, англійці просто пішли з тієї країни, і вона зараз вільна [Віталій Радчук].

Людина, котра знає українські слова, ще не знає мови [Ольга Яремко, “Урок української”, 2003, №2, с.35].

Згідно з відомим висловом Бодуена де Куртене державна мова – це діалект, за яким стоїть армія й поліція.

Русский язык содержит в себе ресурс для развития России [Людмила Путіна].

О.О. Потебня (1835-1891) – російський та український мовознавець із світовим іменем, автор, зокрема, славетної чотиритомної праці “Из записок по русской грамматике” – стверджував: “Без знання її [української мови] українські устремління виявляться збудованими на піску”.

Варто пройнятись увагою до слів відомого російського поета, щирого друга українців Леоніда Вишеславського, який ще за радянських часів, писав: “Я певен, що знання української мови безмежно збагатить кожну російську людину, яка проживає в Україні”.

Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова [Вільгельм Гумбольт].

Мова – найважливіший національний ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж инших, усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб’єктом історії [Ольга Федик].

Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація [Юліан Дзерович].